Словарь української мови (1924)/збігати
| ◀ збіг | Словарь української мови З збігати |
збігатися ▶ |
|
Збі́гати, гаю, єш, гл. Сбѣгать. Збігала — свічечку купила. МВ. II. 50.
Збіга́ти, га́ю, єш, сов. в. збі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Убѣгать, убѣжать. Царя оставляєш, ко шведом збігаєш. Гол. I. 36. 2) Сбѣгать, сбѣжать съ чего. Бо я стою зовсім не там, де треба пити вам, та ще й вода од вас сюди збігає. Гліб. 23. 3) Попадать, попасть на дорогу (бѣжа). Дурів-дурів, та таки й збіг на свою стежку. Мир. ХРВ. 294. 4) О времени: проходить, пройти, пролетѣть. Час збігав, туга якось потроху втихла. МВ. II. 147. Півроку збігло за водою. МВ. (О. 1862. III. 59). 5) О жидкости: уходить, уйти; закипѣть и политься черезъ верхъ. Як молоко на огонь збіжить, то дійки у корови порепаються. Грин. I. 18. 6) Только сов. в. Сравняться въ бѣгѣ. Куди тобі протів мене збігти? Рудч. Ск. I. 68. 7) Только сов. в. — кого́. Напасть врасплохъ на кого. Тепер ляхи збіжать нас п'яних. К. ЦН. 285.