Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/звіл

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
З
звіл
Берлін: Українське слово, 1924

Зві́л, зво́лу, м. 1) = Зволення. 2) До зво́лу, по зво́лу. Сколько угодно. Взялися їсти й запивати, варенухи-веселухи довелось до зволу, три глеки її стояло рядом поверх полу. Мкр. Н. 38. Гуляв по зволу, веселився. Мкр. Г. 33.