Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/канудити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
канудити
Берлін: Українське слово, 1924

Кану́дити, дить, гл. безл. Тошнить. Наїлась ціх опеньків, так аж канудить. Харьк. у.