Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/канюка

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
канюка
Берлін: Українське слово, 1924

Каню́ка, ки, об. 1) Попрошайка. 2) Ув. отъ каня. Вх. Пч. I. 16. Летіла канюка, постреляна з лука. Чуб. V. 833. Канюкою сидить. Ном. № 2768.