Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/кобенити

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
К
кобенити
Берлін: Українське слово, 1924

Кобени́ти, ню́, ни́ш, гл. Ругать, поносить. Кричав буцім то навіжений і кобенив народ хрещений, як водиться в шинках у нас. Котл. Ен.