Словарь української мови (1924)/конечне

by Борис Грінченко

◀ конець

Словарь української мови Борис Грінченко К конечне

конечний ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Коне́чне, нар. 1) Непремѣнно, неизбѣжно. Вони почули, що за пшеницею треба конечне йти в двір фараонів. Опат. Любилося двоє дітей сердечне, присудив Господь розлучити конечне. Грин. III. 251. 2) Не коне́чне. Не совсѣмъ, не очень. Не конешне вона влюбляла, як до чоловіка трапиться гість. МВ. (КС. 1902. X. 143).