Словарь української мови (1924)/повірний
| ◀ повірити | Словарь української мови П повірний |
повірник ▶ |
|
Повірни́й, а́, е́. Дающій въ долгъ (о торговцѣ, кабатчикѣ). Шинкарочко молодая, колись була повірная: повірь меду і горілки, бо не маю собі жінки. Нп.