Словарь української мови (1924)/понімати
| ◀ понівечити | Словарь української мови П понімати |
поніматися ▶ |
|
Поніма́ти, ма́ю, єш, сов. в. поня́ти, пойму́, меш, гл. 1) Ловить, поймать, схватывать, схватить. Поняв ти мені зайця. Чуб. II. 189. За Дунаєм та за річкою язика поняли. Грин. III. 604. 2) — кого́. Женить на комъ; жениться на комъ. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти. Мет. 349. Уже ж твій синок оженився: поняв собі паняночку. Мет. 448. Поняв собі багату жінку. МВ. (О. 1862. I. 72). 3) Покрывать, покрыть, занять, затапливать, затопить. Поняла вода всю землю. К. Грам. 65. Ой вже діда вода по коліна поняла. Нп. 4) Охватывать, охватить. Гнів… понімав його душу. МВ. (О. 1862. I. 84). Поняли Бога жалощі до людей. ЕЗ. V. 112. Хилитися під нашу волю стали, бо їх наука наша поняла. К. ПС. III. 8. 5) Поня́ти ві́ри. Повѣрить. Брат і віри поняв. Рудч. Ск. I. 132. Не поняв віри словам моїм. Св. Л. I. 20.