Словарь української мови (1924)/послушник
| ◀ послушний | Словарь української мови П послушник |
послушниця ▶ |
|
По́слушник, ка, м. Слуга. Повідат царь до тих своїх послушників, жеби забили сто волів єму на обід. Драг. 275. Ум. По́слушничок. Мого батька брата та була взяла орда; а він там був послушничком у одного татарина п'ять год. О. 1862. V. З нар. уст, 85.