Словарь української мови (1924)/послідок
| ◀ послідній | Словарь української мови П послідок |
послідуватий ▶ |
|
Послі́док, дку, м. 1) Остатокъ. Він сьому випивши восьмуху, послідки з кварти виливав. Котл. Ен. I. 12. На послі́дку. Въ концѣ. Поклонивсь панові, панії, панянкам і Масі на послідку. Св. Л. 108. 2) Послѣдствіе, результатъ. Муки і лиха, і всякі болісти бувають послідком неправди. О. 1862. VI. Кост. 10.