Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/посікти

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
посікти
Берлін: Українське слово, 1924

Посі́кти, січу́, че́ш, гл. Посѣчь, порубить. Драг. 177. Той меч-самосіч і посік його на маленькі шматочки. Рудч. Ск. I. 127.