Словарь української мови (1924)/почестка

by Борис Грінченко

◀ почесний

Словарь української мови Борис Грінченко П почестка

почесть ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Поче́стка, ки, ж. 1) Приношеніе, даръ (начальству, уважаемымъ лицамъ, сватамъ). Почестку приніс. НВолын. у. Випросила у мене півня й пшона, в-останнє почестку дати своїм товаришкам і досвітчаній матері. Г. Барв. 205. Почестку їм (старостам) дала, і запили заручини. Г. Барв. 423. 2) Честь, слава. Дивись, як Семен пішов у почестку. Черк. у.