Словарь української мови (1924)/прикидати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
прикидати
Берлін: Українське слово, 1924

Прики́дати, даю, єш, гл. Набросать сверху надъ чѣмъ. Закопає було добре в ямі та хащем прикидає. КС. 1884. VIII. 720.

Прикида́ти, да́ю, єш, сов. в. прики́нути, ну, неш, гл. 1) Прикидать, прикинуть, прибавить. До усякого місяця треба б було прикинути по скільки днів, щоб вийшло 12 місяців за ввесь рік. Ком. I. 38. 2) Примѣрять, примѣрить, сравнить. 3) Возвращать, возвратить, забраковавъ, сдѣланное, купленное. Позвав Кузьму Трохимовича та й поєднав його, щоб списав йому салдати, та щоб такий, як живий був, щоб і горобці боялися: „а буде яка хвалш, прикину, кае, тобі“. Кв. І. 9. Отак людям купувати! Як напалась: набери та й набери мені в базарі на попередник. Я набрала, а вона й не схотіла брати, а мені прикинула: не таке каже. Черн. у. 4) — слівце́. Ввернуть словцо. Левиц. Пов. 116. 5) — пеню́. Взвести бѣду, напраслину. Ще скажуть, що я вас отруїв та прикинуть пеню, що й копою не одбудеш. Кв.