Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/промітати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
промітати
Берлін: Українське слово, 1924

Проміта́ти, та́ю, єш, сов. в. промести́, ту́, те́ш, гл. Прометать, промести. Неметена уличка, не метена, — треба уличку промести. Мет. 211. Будеш ти у мене хатку промітати. КС. 1882. XII. 498. Сте́жку кому́ проміта́ти. Кромѣ прямого значенія, также: уготовлять кому путь (на тотъ свѣтъ). Ти, моя дитино, (мати до мертвої), промітай нам стежечку, прибірай же листячко твоїй матінці, твоєму батенькові. Г. Барв. 125.