Словарь української мови (1924)/пропадати
| ◀ проохкати | Словарь української мови П пропадати |
пропажений ▶ |
|
Пропада́ти, да́ю, єш, сов. в. пропа́сти, паду́, де́ш, гл. 1) Пропадать, пропасть, исчезать, исчезнуть. Що з воза впало, то пропало. Ном. Город Буша зовсім з людьми пропав. Стор. МПр. 162. Згадай лихо — то й байдуже, минулось, пропало. Шевч. 34. 2) Погибать, погибнуть; издыхать, издохнуть. Не спитаю, щоб не знали, за що пропадаю. Шевч. 175. Хто що кому винен, най пропаде з світа. Чуб. Дай чого їсти, а то пропаду з голоду. Рудч. Ск. I. I. Вовки як ухопили тут вовка, розірвали і пропав бідний. Рудч. Ск. I. 6.