Словарь української мови (1924)/противний
| ◀ противитися | Словарь української мови П противний |
противник ▶ |
|
Проти́вний, а, е. 1) Противулежащій, находящійся напротивъ. З противної вулиці доносився парубочий гомін. Мир. Пов. I. 148. Проти́вна ха́та. Хата по другую сторону сѣней. Сидів собі на лавці у новій світлиці, що одгородив од противної хати. Кв. Через сіни противна хата. Кв. 2) О волнѣ: противная. На Чорному морі недобре вчинає: противну филю зо дна моря знімає. АД. I. 192. См. Супротивний. 3) Непокорный, противящійся. Привів бранців із дарами і противних твоїй волі працювати в твоїм храмі. К. Псал. 152. 4) Непріятный. Противна, як старцеві гривня. Ном. № 5016. 5) Противорѣчащій. Я ж їй слова противного не промовив. Г. Барв. 207.