Словарь української мови (1924)/прямувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
П
прямувати
Берлін: Українське слово, 1924

Прямува́ти, му́ю, єш, гл. 1) Идти напрямикъ. Ні направо, ні наліво світ ніколи не звертає, а так собі наперед усе й прямує. Ком. II. 38. 2) Направляться. Товариство на Січ прямувало. Шевч. 259. 3) Клониться. Куди воно йдеться і до чого воно прямує? Левиц. Пов. 73.