Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/розбалакувати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
розбалакувати
Берлін: Українське слово, 1924

Розбала́кувати, кую, єш, гл. 1) Разговаривать. 2) — кого́. Уговаривать, увѣрять, наговорить кому. Почали (пани) царя розбалакувати та й завірили, шо це правда. Мнж. 83.