Словарь української мови (1924)/розбуркувати

by Борис Грінченко

◀ розбуркотітися

Словарь української мови Борис Грінченко Р розбуркувати

розбуркуватися ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Розбу́ркувати, кую, єш, сов. в. розбу́ркати, каю, єш, гл. Пробуждать, разбудить, разгонять, разогнать сонъ. Гук і галас розбуркали його. Стор. М. Пр. 18.