Словарь української мови (1924)/ропотіти
| ◀ ропнути | Словарь української мови Р ропотіти |
роптати ▶ |
|
Ропоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Болтать безъ умолку, говорить всѣмъ сразу; бормотать. 2) Шумѣть при движеніи. Як летів, то й ропотів, як упав, то й пропав. Ном. № 13539. См. Роптати.