Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/роптати

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
роптати
Берлін: Українське слово, 1924

Ропта́ти, пчу́, чеш, гл. 1) Говорить всѣмъ сразу, говорить сразу такъ, что разговоръ сливается въ одинъ гулъ, ропотъ; бормотать. Чи чуєш, доню, що люде ропчуть, як твою славоньку під ноги топчуть? Нп. 2) О водѣ: сильно журчать. Вода.... тихо леліє, не ропче. МВ. II. 75.