Перейти до вмісту

Словарь української мови (1924)/рубець

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
Р
рубець
Берлін: Українське слово, 1924

Рубе́ць, бця́, м. 1) Рубецъ въ шитьѣ, одеждѣ. Доносилась до того, що зв'язує рубець до рубця. Рудч. Ск. I. 176. Ши́ти рубце́м. Сшивать, захватывая за самые края матеріи. Канев. у. 2) = Шрам. 3) мн. Рубці. Рубецъ, одинъ изъ четырехъ желудковъ жвачнаго животнаго, а также и кушанье изъ него. Чуб. VII. 443. Ум. Ру́бчик.