Словарь української мови (1924)/ручиця
| ◀ ручитися | Словарь української мови Р ручиця |
ручка ▶ |
|
Ручи́ця, ці, ж. 1) Ум. отъ рука. Взяла сусіда удовицю за білую ручицю. КС. 1884. I. 32. Зеленою китайкою ручиці покрив. Чуб. V. 776. 2) Въ повозкѣ: укрѣпленный въ подушкѣ и стоящій наружу наклонно колышекъ: четыре такихъ колышка (два въ передней подушкѣ и два въ задней) поддерживаютъ съ обѣихъ сторонъ драбини. Чуб. VII. 402, 403. Рудч. Чп. 250. Ручиця задовбується в насад і на неї накладається палюшник.