Словарь української мови (1924)/рушник
| ◀ рушний | Словарь української мови Р рушник |
рушниця ▶ |
|
Рушни́к, ка, м. Полотенце. Различныя названія, смотря по употребленію: рушник-ути́рач — для лица и рукъ, — сти́рок — для вытиранія посуды, кілкови́й — богато вышитый — для украшенія образовъ, картинъ, божни́к — для иконъ, плочеви́й — богато вышитый для сватовъ, подарко́вий — дешевый для свадебныхъ подарковъ и пр. Вас. 167, 168. Вода в відеречку, — братіку, вмийся; рушник на кілочку, — братіку, втрися. Чуб. V. 927. На образах рушники, шиті орлами та хмелем. Левиц. I. 27. Рушники́ подава́ти. Перевязать особо для этого приготовленными полотенцами, во время обряда сватовства, сватовъ въ знакъ согласія на выходъ замужъ: дать согласіе на виходъ замужъ. На рушнику́ стоя́ти. Вѣнчаться. Та ми з тобою на рушничку стояли, та ми з тобою й присягу мали. Чуб. 2) Бѣлый поясъ, вытканный изъ нитокъ, съ красными и синими полосками на концахъ. Чуб. VII. 417. Ум. Рушничо́к.