Словарь української мови (1924)/святитися

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
святитися
Берлін: Українське слово, 1924

Святи́тися, чу́ся, ти́шся, гл. 1) Дѣлаться, быть святымъ. Отче наш, що на небі! Нехай святиться ім'я твоє. Єв. Мт. VI. 9. Святився б гурток, коли б не чортова ззіжа. Ном. № 10733. 2) Освящаться. 3) Рукополагаться. Як святився ще на діакона та був у печерах. КС. 1883. III. 675. 4) Свято почитаться. Честь тоді святилась дуже. Мкр. Н. 35.