Словарь української мови (1924)/свічка

Матеріал з Вікіджерел
Словарь української мови
Борис Грінченко
С
свічка
Берлін: Українське слово, 1924

Сві́чка, ки, ж. 1) Ум. отъ свіча. Свѣчка. Ой зсучу я яру свічку. Чуб. V. 309. 2) По нар. повѣрью звѣзды — небесныя свічки́, для каждаго человѣка по одной; когда человѣкъ умираетъ, его звѣзда гаснетъ, когда живетъ грѣшной жизнью — тускнѣетъ; отсюда выраженіе: його́ сві́чка я́сно гори́ть, — онъ живетъ хорошей, праведной жизнью. Чуб. I. 14. 2) Длинная шерстяная кисть сзади пелерины верхней одежды лемковъ, называемой чуга. Гол. Од. 76. 3) — бо́жа. Раст. Gymnadonia odoratissima. Шух. I. 21. Ум. Сві́чечка, сві́ченька.