Словарь української мови (1924)/уминати
| ◀ умилостивити | Словарь української мови У уминати |
умисел ▶ |
|
I. Умина́ти, на́ю, єш, сов. в. ум'я́ти, умну́, не́ш, гл. 1) Выминать, вымять, измять, умять. 2) Уплетать, уплесть. Так уминає, що аж за ушима лящить. Грин. I. 125. Лев уминав за сніданням ягня. Гліб. Сижу собі в кінці стола, курча уминаю. Чуб. V. 655. Не журиться Антін об тім: батько вмірає, а він блина вминає. Ном. № 4997.
II. Умина́ти, на́ю, єш, сов. в. умину́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Проходить, пройти мимо. 2) Пропускать, пропустить, опускать, опустить. Повісти, як усе було — не вмини нічого. МВ. II. 149.