Словянські народні казки/Короленко та ремество
| ◀ Заворожена королівна | Словянські народні казки пер.: В. Старий Короленко та ремество |
Старий собака ▶ |
|
В якійсь землі панували король з королевою. Мали вони принцесу, та й була вона гарнесенька й веселенька, як та голубонька.
Якось одного разу король з королевою та донькою помандрували морем на великому кораблі. Коли вже від'їхали вони далеко від берега, почалася страшенна хуртовина. Хвилі шпурляли корабель, як тріску, й кидали його сюди й туди. Нарешті корабель наскочив на скелю й розбився. Король зі своєю роди́ною ледве врятував тільки своє життя, а все, що вони мали, загинуло в морі. Дібралися вони до чужої землі, як найбідніщі жебраки. А щоб в чужій та ще й ворожій землі їх не повбивали, то король навіть нікому не признався, хто він такий є.
Але ж, як король мав тепер жити, коли він не вмів працювати? А без праці, звісно, хоч лягай та й помірай з голоду! Довго він міркував і так і так; довго таки й голодувати довелося усій родині, але нарешті взяли його в одно село за пастуха. Спочатку це його гнітило, але згодом, звичайно, мусів заспокоїтись і навіть був задоволений, що хоч так врятував життя. А що-далі, то й праця не була вже огидною.
Минуло кілька років.
Пастухова донька виросла справжнею красунею. Не було краще за неї в цілому королівстві. Дійшли про неї чутки аж до тамтешнього принця — короленка. І от, як прийшов час шукати йому молоду, то скільки всяких гарних та чепурних дівчат не бачив той короленко, а не було йому кращої за пастухову. Від неї очей не міг відвести і враз намислив, що ожениться тільки з нею. Сказав він про це своєму батькові, але ж король а-ніяк не хотів брати просту пастухову дівчину за королеву. Однак син рішучо відповів, що він тоді зовсім не ожениться, коли йому не дозволять її взяти.
Не мав що той король робити, дав свою згоду й послав до пастуха сватів.
Так то так, але ж пастух своєї доньки не віддав.— А якого ремества вміє королівський принц? — запитав він.
— Ремества? — запитали й собі здивовані старости. — Королів син уміє королювати! Має він всього досить й йому не треба жадного ремества.
— Все те дуже добре, але нехай би навчився якогось ремества; може ще воно на щось і придасться! От тоді віддам я за нього свою дочку, — відмовив пастух, прощаючись зо сватами.
Старости все те переказали королю, як то було й слід. Король розгнівався:
— Та той пастух — йолоп! Підіть та скажіть йому, щоб не вигадував там якихсь дурощів!
Пішли старости вдруге, але ж пастух їх випроводив знову, кажучи:
— Поки не принесете мені щось таке, що б зробив принц власними руками; поки я не пересвідчуся, що він вивчився якогось ремества, доти не дам за нього своєї доньки.
Повернулися старости й знову росповіли те королеві. Не було як сперечатись! Сказав король синові, що коли він хоче пастухову дочку, то мусить навчитися якогось ремества, яке вже там йому сподобається.
Пішов короленко до кошикаря й навчився плести кошики. Виплів першого й послав пастухові.
— Хто зробив цього кошика? — спитався пастух.
— Принц-короленко, — відповідали старости.
— А яка ж йому ціна?
— Та з п'ять грошів буде!
— А як довго він плів?
— Один день.— Добре. За день п'ять грошів. За другий день знову кошик й знову п'ять грошів, то вже й буде десять! Як прийде часом біда, то, коли працюватиме, голодувати не буде.
І віддав пастух свою доньку за короленка.
Впорядили пишне королівське весілля, а вже по весіллі пастух признався, що й він — так само король. Тоді його зять дав йому корабель та великі багацтва й одіслав його королювати до своєї землі.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|