Словянські народні казки/Яєчкова мандрівка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Словянські народні казки
пер.: В. Старий

Яєчкова мандрівка
Прага: 1919

ЯЄЧКОВА МАНДРІВКА.
(Словацька народня казочка).

Діялося це за старих часів.

Якось пішло собі яєчко світ-за-очі набіратись досвіду. От пішло воно в ма́ндри, а на зустріч йому віл:

— Куди це ти йдеш? — питає.

— Та йду по світах! — відказує яйце.

— Ну, то й добре, підемо вдвох, — каже тоді віл.

Пішли вони далі й здибали коня:

— Куди йдете?

— По світах мандруємо!

— Ото й добре! Помандруємо втрьох.

Ідуть вони та ідуть, та й зустріли кішку. Пішла й та за ними — і стало їх четверо.

Пішли вони знову, здибали качечку. Пристала й вона до гурту: от стало їх п'ятеро.

Ідуть вони далі, а на зустріч — гиндик:

— Куди це вас ото стільки йде? — питається.

— Мандруємо по світах! — відказують.

— То й я піду з вами: буде нас більше!

І стало їх шестеро.

Пішли вони далі й зустріли рака. І той пішов з ними, то й стало їх усіх семеро.

От ішли вони, йшли, та й дійшли до лісу, а там не було а-ні пташки, а-ні одного звірятка, все скрізь порожньо. Мандрівники вже й зголодніли, бо не трапилось їм чогось попоїсти, а вже й ніч захо́дила.

От яєчко й каже до кішечки:

— Ти, — говорить, — маєш добрі очі: видерись лишень на дерево та подивись, чи не видко десь там світла?

Кішка враз на дерево видряпалась, і, як була вже аж на самому вершечку, угляділа далеко халупку, а в ній — баче — горить світло. Швидко злізла вона додолу й росповіла про те иншим.

— Ото й добре! — каже яйце. — Підемо тепера просто туди, і вже хоча б там самі чорти були, то й вони мусять дати нам їсти.

Пішли. Коли-ж підійшли аж до хижки, звеліло яєчко коневі, щоб він постукав у двері.

Кінь бабахнув копитом й вийшла з хижки стара баба.

— Чого ви тута шукаєте? Чого вам отут треба? Тікайте звідси швидче, бо ось, як прийдуть мої хлопці, то вони вас усіх набьють, — почала вона говорити.

— Чи набьють, чи не набьють, — ти про те не дуже дбай, а краще давай нам їсти, — відказує яйце.

— А, побий вас грім! На таке почесне товариство нема в мене нічого! — відповіла баба.

Тут зразу яйце розсердилось й звеліло волові, щоб ухопив бабу на роги й закинув її до лісу. Ту-ж мить так і сталося: поніс віл бабу до лісу, кинув її в яму, а сам мерщій повернув назад.

Ледве вони вступили в халупку, аж чують, що йде якийсь чоловік. Всі страшенно злякалися, тільки одно яйце а-ні моргне! Звеліло враз, щоби кінь став за дверима, віл — посеред хати, кішка — біля каганця, гиндик — на полицю, качечка — під лаву, а рак мусив влізти до діжки з водою.

Коли вже кожен був на своєму місці, загасило яєчко світло, а само загорнулося в попіл на черіні.

А хазяїни тієї халупки були розбійники. Двоє з них прийшло до дому, а троє зосталося в лісі на розбої. Побачили ті, що прийшли, що в хижці нема світла й баба не виходить їм дверей відчиняти, то один ото й каже:

— Чи бач, як стара заспалася!

— А ми її збудемо! — каже другий та й відчинив двері.

Коли це як хвицне його кінь задом, — так той розбішака й пішов млинком до стіни.

— Який то нечистий?! — закричав розбійник та й скочив у хату. А тут його віл що-сили буц рогами; розбійник — до каганця, щоб засвітити, а тут його кішка як дряпоне! Він тоді до печі: тільки в попіл руку, а яйце як трісне — так йому очі й забризкало. Він тоді мерщій до водянки, щоб собі очі промити, аж там його рак як не вхопить за пальця!

— Ой, ой, ой! Стонадцять громів! — закричав розбійник, та швидче шукати дверей. А тут віл його ще раз як штурхоне рогами, а гиндик з полиці белькоче: „Вурди-вурди!“ а качечка й собі: „Так-так-так! Так-так-так!“

Вискочив той розбішака з халупи та й почав своїм товаришам оповідати, що з ним у хаті трапилось.

— За дверима, каже, стоїть молотник з чотирьма ціпами; посеред хати стоїть один з залізними вилами; на каганці — дряпач, на черіні — стріляч, у воді — щипач, на полиці — вурдач, а під лавою — потакайло!

Сполошилися розбішаки та й повтікали в ліс й більше до халупи не вертались.

Почало там хазяйнувати яйце з своїми товаришами гарно-любо. И жили вони в хатці, аж поки не поїли всього, що там було, а потім всі хутенько повернулися додому.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1927 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1943 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 75 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.