Квиток нарешті в кишені. Тепер можна думати про батьківщину Гайне і навіть про речі ще більш романтичні… Ну, от хоч би про нашу симпатичну сусідку — дружню нам державу Польщу, через яку нам доведеться їхати…
Можна лірично мріяти про подорож взагалі, про закордонну подорож українських письменників зокрема, нарешті — про свою подорож особисто. Тисячі принад, загадкових як казка, тисячі сподіванок, принадних як загадка, і мільйони загадок, тривожних як чекання, можна викликати з найдальших закапелків мозку, дмухнути на них легким подувом уяви, і вони затанцюють, заколиваються і попливуть: спочатку перед очима схвильованого мандрівника, потім — на сторінки бльокнота і нарешті — на шпальти журналу Гарт, щоб стати перед очима ні в чім не винного читача…
Можна…
Та хіба мало ще чого можна нафантазувати, коли квиток уже лежить у кишені і друзі поспішають востаннє сказати: „Гляди ж…“
… Я думаю не про далекі країни.
В останні хвилини перед від'їздом особливо приємно думати про те, що було учора, про нашу буденну роботу, про тисячі наших щоденних тривог…
Слава ж тобі „Радторгфлоте“, і твоїм кваліфікованим співробітникам!..
2
Учора були зібралися в мене друзі, члени Всеукраїнської Спілки Пролетарських Письменників, запальні й веселі, одверті й гострі в дружніх розмовах. Ми сперечалися про великого Франка. Ми судили його, як людину, хоч, може, й не повинні були судити.
