Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 11. Повісті (1960).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

А Начко каже: «А молоко хіба не мінерал? А я кажу: «Та вже мінерал чи не мінерал, але то певне, що воно помагає на живіт, особливо коли тепле. Сама Войцехова не раз говорила». А наша Войцехова, знаєте, має грайзлерню[1], то й молока щодень купує грубий гладущик, спарить і продає по півкватирці. І сьогодні так само. Спарила те молоко, відставила набік, а сама забралася і пішла на хрестини, а свого глухого Войтка посадила в склепику, нехай продає. А нам тільки того й треба було. Зараз ми хоре котя з печі, подивилися йому живчик, — овва, кепсько! Неодмінно треба лікувати. Ану, взяв Начко за хвостик, я за голову, — котятище вам лише лапки розставило і тихо. Питаю я Начка: «А що, Начку, чи помалу занурювати, чи відразу?» А Начко каже: «Хто знає, може, це наврочено, то треба відразу, щоб перелякалося, то й уроки перелякаються і втечуть». Думаю собі: «Має рацію». Як вам шубовснемо легесенько котя до молока, як котя відразу не м'явкне, мов скажене, як не вхопить мене пазурами за руку, я як не перелякаюся і не стріпну рукою, а моє котятко все й затонуло в молоці, лише Начко держав за хвостик. Подержав хвилечку, поки бульки йшли, витягає, а котярва вам зовсім гола, як бубен, і напухла, як бочка, лише пара з неї бухтить. Розуміється, що нежива, бо молоко, пся кість, було ще майже кипуче, так що вся шерсть із нього облізла і лишилася в горшку. «На, маєш! — кажу до Начка. — Оце ж ми й видохторували котятище!» — «Е, — каже Начко, — байка котятище, але що буде з молоком?» — «З молоком? — кажу я. — Іди, дурний, що має бути з молоком? Молоко стара процідить і продасть по півкватирці, але котярви шкода». Почали ми сваритися, чого більше шкода, чи молока, чи котяти, і пішли на суд до глухого Войцеха. Але поки ми йому витолкували, в чім діло, аж ось прийшла й Войцехова і побачила, що ми наробили.

Це Владкове оповідання, виголошене зовсім невинно і навіть подекуди патетично, від початку до кінця викликало ненастанні вибухи сміху в усій компанії. Стефко аж за боки хапався. Навіть Начко, стоячи збоку, всміхався добродушно, не стільки з самого оповідання, скільки з радості задля успіху брата, який серед усіх вуличників мав славу дуже забавного оповідача.

 
  1. Склепик з усякими речами для щоденного вжитку.