Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

і голоду намлілася, поки заробила їх!), втиснула їх неподатливому паниськові в жменю і почала тоді й собі ж просити його разом із чоловіком. Аж тепер неподатливий панисько потрохи зм'як і промовив:

— Ну, цим разом ще вам дарую і пущу вас вільно, але пам'ятайте собі це, доки життя вашого!

Під час тої пригоди я зі своїм возом від'їхав був трохи наперед, але казав хлопцям затримати віз, бо хотів побачити, який буде кінець тої справи. Почекали ми добру хвилю, поки господар зо свинею знов проїхав попри нас. Але порядок на возі був уже тепер зовсім не той, що вперед. Жінка сиділа напереді і поганяла кіньми, а чоловік сидів іззаду й обома руками держав свиню, обнявши її за шию. А свиня, увільнена з посторонків, стояла тепер на возі просто, роззиралася на всі боки, кожної хвилі полохаючися перед кожним новим предметом, кожної хвилі готова до скоку. І недовго тривало, аж ось над'їхала блискуча панська четверня: коні чвалали, дзвоники теленькали, фірман лускав з батога… Свиня перепудилася страшенно, кинулася і вискочила з воза. Господар, що держав звіря за шию, був, очевидно, слабший від нього і також вилетів з воза і впав так нещасливо, що розбив собі до крови лице о камінь, а свиня в ноги! Аж мої хлопці посхапувалися з воза, дігнали її і помогли господареві пішки завести її на торговицю. От так то, друже мій, виглядає у нас свинська конституція!