Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/263

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Настав понеділок, торговий день в Дрогобичі. Гава набрав сірників, кинувся на ринок та по торговицях, де стояли хлопські вози і почав з усеї сили викрикувати:

— Сірики свіже, сірики!

Для ярмарку це була новинка, то швидко й обступили його баби і хлопи. Хоч недалечко, на підсінню було багато прилавків з сірниками, шилами, батогами, ременями і всякою подріб'ю, потрібною в господарстві, то все таки Гавин товар розхапували люди як малину. Одному не хотілося відходити від воза, щоби хто чого не стягнув; другий купував тому, що на підсінню велика глота[1], а тут і вибрати і розглянути можна вигідно; третій купував попросту тому, що й другі купують. До вечера Гава розпродав усі свої сірники і заробив від ринського цілих 50 сотиків.

— Ну, хвала Богу, — сказав він, — на початок це навіть дуже добре!

Від того часу торгівля його розділилася на двоє. Весь тиждень ходив він з Фавлем по селах, скуповуючи щетину та шкірки, а в понеділок бігав по торговицях з сірниками. З часом ота його понеділкова торговля сама собою розширювалася.

— А не маєш ти батогів, жидику? — запитав раз у Гави селянин, котрому той тикав свої сірники.

— Батогів? — видивився Гава. — А на що вам батогів? — йому здавалось, що чоловік кпить собі з нього.

 
  1. Глота — юрба, тіснота.