Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/173

І поставлять могорич.
А ти, паночку уштивий,
На халіфський суд страшливий
Не тягни їх і не клич!»

Думає Бассім: «Та й ціло!
І яке мені в тім діло,
Як в тюрму сих двох запруть?»
І ніби́то неохітно
Він пустив їх незамітно
Драпцювати в Божу путь.

Як Бассім їх всіх позбувся
Аж підскочив, аж крутнувся:
«Жив мій Бог! Ще я Бассім!
Ще Аллах за мене дбає,
Його ласка шкандибає
По шляхам моїм усім!

«Цей випадок — це ж недаром!
Знать, судилось, щоб більдаром
Жив я і вмирав, мабуть.
Гей! до царської палати
Сво́їх друзів повітати
Чимчикую, будь-що-будь!»

У халіфа Ер-Рашіда,
Звичай був від батька й діда:
Тридцять гайдуків лишень,
А і з них лише десятку
В денну службу по порядку
Кликали що десять день.

Ось Бассім собі патлатий
Сміло входить до палати,
Де сидить більдарів ряд
В мармуровому підсінню, —
Хто на сонці, хто під тінню,
Ждуть приказів із палат