хильно відносився до українського населення Харьковської єпархії, де був архієреєм. Він каже, що слобожане люблять чистоту і живуть чистійше, ніж великоросіяне. Багата природа була ласкава до українця і се зробило його безпешним, лінивим і через се він не ходив на заробітки, як великоросіянин; зімою він лежить у запічку та курить люльку. До майстерства він дуже здатний і охоче переймав усе нове. Він тихомирний і розсудливий, не схильний до крадіжі й розбишацтва: з 338 злодійств, які були у Слободсько-Українській губ. у 1845 р., більша частина була зроблена захожими людьми, а не тубільцями. Лайки, особливо на старих, не люблять. Хазяйства знищуються через постійні семейні розділи; жонатий син звичайно одділяється од батька і се робиться головним чином для того, щоб не було сварки та лайки між старою хазяйкою — свекрухою та її невістками. Після того як завелося в Україні кріпацтво, пішло багато біглих у Новороссію, на Дін, але мандрівки бували часто і раніше. Мочульскій каже, що українці дуже люблять судитися у судах, але преосв. Філарет з тим не згожується.
Религійний настрій. Церква та духовенство мали велике значіння в слободській Україні особливо у її моральній культурі. Православна віра в життю українського народа в старі часи була великою, могутньою силою перше через те, що український нарід був взагалі тоді релігійним, а вдруге і через те, що йому прийшлося захищати й боронити свою віру проти тисків католицтва та унії. Боротьба за віру злилася тоді боротьбою за волю, за українську національність і велася не тільки мечем, а й словом — і се витворило на Україні цілу так звану полемічну літературу, себ-то багато книжок проти католицтва та унії в оборону православної української церкви, творила так звані церковні брацтва, де купився й нарід,
