лення з своїх власних рук і ведучи його що до великороссійского заселення у всіх подробицях, яко державне діло, приймала участь, хоч безмірно меньшу, і в українському заселенню слободської України, керувала ним взагалі. Це діло залежало найбільш од Розрядного приказу.
Держава лишила собі державні інтереси, а місцьови передала самій країні, і се було досить розумно і користно і для тієї, і для другої сторони. Переселенці звичайно являлися або самі, або засилали своїх осадчих до українних воєвод, а сі писали про них листи у Москву у Розряд, а иноді одсилали туди і їх саміх. Вибіралися місця для поселення частіше самими переселенцями, але з дозволу Розряда та воєвод. Иноді Розряд посилав кого-небудь, щоб зробив план — „чертеж“ сього місця. Будовали кріпости та оселі иноді самі українці, иноді під доглядом московських воєвод; иноді на поміч присилалися великоросійскі служилі люди. Гармати, порох присилав Московський уряд, инколи видавав він і зброю. Давав спочатку хліб, а замісць грошової заплати — вільготи від податків. Церкви та манастирі діставали тож чимало потрібного їм на обзавід. Землі одводив Розряд, а роспоряджався ними проміж себе вже сам місцевий козацький уряд. Таким побитом, хоча українське заселеннє було вільним народнім і у ньому український народ мав велике значіннє і вів його навіть своїми власними силами, але воно не було випадковим, приватним ділом поодиноких осіб. Розряд иноді й сам, коли сього раніш самі переселенці не зробили, направляв їх туди, де була в них найбільша потреба, де треба було найскорш забезпечити країну од татарських нападів (на татарсьикх бродах та шляхах). І уряд отого досягав не примусом, а вмовлянням та проханням та вільготами. Особливо се треба сказати про центральний уряд; йому почасту доводилося поправляти помилки своїх воєвод та приказних людей, котрі ніяк по хтіли згодитися з привилеями українських переселенців. І се найбільш цікаво тому, що в відносинах своїх до великоросійских поселенців він неодмінно держався централізаційної політики.
Поширеннє теріторії Слобожанщини. Ознайомившися з заселеннєм слободської України, подивимося тепер, які були її наслідки и здобудки, скільки вона посіла землі, скільки люду осіло на сій землі. У 1692 р. у Охтирському полку було усього 12 міст і 27 сел та деревень (було ще де кільки хуторів, але ми не знаємо скільки). У 1732 р. у ньому було вже 13 міст і містечок, 63 сел, деревень і слобід, 22 хутора і слобідки. У Харьковському полку (разом з Ізюмським) тоді ж у 1662 р. було 25 міст і містечок і 54 села и деревні; у 1732 р. — 82 міста
