Сторінка:Багалій Д. Історія Слободської України. 1918.pdf/57

Татари, як ми бачили, уводили у неволю багато українських полонянників, котрі потім довго томилися у тяжкій неволі у Криму або одбували каторжну роботу на турецьких галерах у Царьграді, а бувало й так, що їх перепродували і в иньші іще більш далекі краї: у Малу Азію й далі. турецька каторга далася у знаки українському народові і він яскраво описав її у своїх Думах.

Ось, наприклад, плач невільників на турецький каторзі:

У святу неділю не сизи орли заклекотали,
Як ото бідні невольники у тяжкій неволі заплакали,
У гору руки підіймали, кайданами забряжчали;
Господа милосердого прохали та благали:
„Подай нам, Господи, з неба дрібен дощик,
А знизу буйний вітер.
Хачай би чи не встала на Чорному морю бистрая хвиля,
Хачай би не повиривала якорів з турецької каторги.
Да вже ся нам турецька бусурманська каторга надоіла:
Кайдани-залізо ноги повривало,
Біле тіло козацьке, молодецьке коло жовтої кости пошмугляло“.
Баша турецький бусурманський,
Недовірок християнський,
По ринку він похожає,
Він сам добре теє зачуває,
На слуги свої, на турки-яничари зо зла гукає:
„Кажу я вам, турки-яничари, добре дбайте,
Із ряду до ряду захожайте,
По три пучки тернини і червоної таволги набірайте,
Бідного невольника по тричі в однім місці затинайте“,
То ті слуги турки-яничари добре дбали
Із ряду до ряду захожали,
По три пучки тернини і червоної таволги у руки набірали,
Тіло біле козацьке, молодецьке коло жовтої кости обривали,
Кров християнську неповинно проливали.
Стали бідні невольники на собі кров християнську забачити,
Стали землю турецьку, віру басурманську клясти-проклинати:
„Ти, земле турецька, віра басурменська,
Ти, розлуко християнська!
Не одного ти розлучила з отцем, з матірью,
Або брата з сестрою,
Або мужа з вірною жоною.
Визволь, Господи, всіх бідних невольників
З тяжкої неволі турецької,
З каторги басурьменської
На тихиї води,