Ото прийшли додому, де та жінка жила. От жінка й каже:
— Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й вечір нагрій окропи і вилий у корито, і борошенця туди всип, і замішай, — та лиш гляди мені, щоб не гаряче було, тільки тепленьке, — та не бійся, що б не бачила, що б не чула, — стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір; то ти нагодуй їх, то вони порозлазяться, куди якому треба.
Дівчина сказала: „Добре, пані матко, так буду робити, як ви мене навчили“.
І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала, а як кінчився рік, то та жінка й каже дівчині:
— Ось що, дівчино: оце вже сьогодні тобі рік, як ти в мене; коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі, нехай тобі Бог помага на все добре!
Дівчина подякувала хазяйці за хліб, сіль і за все і сказала, що „хочу додому, спасибі вам, пані матко!“ Хазяйка каже їй: „Піди ж, вибери якого хочеш коня й воза“. А сама наготовила їй повнісіньку скриню всякої худоби і дала їй, і випровадила у ліс ту дівчину, тоді попрощалася, — сама вернулась додому, а дівчина поїхала собі, хвалячи Бога.
Ото їде дідова дочка поуз ту піч, що вона хутрувала. коли гляне — аж повнісінька піч проскур. От піч і каже:
— Дівонько-голубонько, на тобі оці проскури за те, що ти мене прибрала — спасибі тобі!
Дівчина подякувала, і тільки що під'їхала, а проскури так і пороснули у возик; піч заслонилась, а дівчина поїхала далі.
Ото їде та їде, коли дивиться — аж біжить собака і несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шлюфоване. Ото тільки що прибігла до возика, та й каже:
— На тобі, дівонько голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала!
Дівчина взяла й подякувала, і поїхала далі, радіючи.
