Серед гаю, під горою
Старий дуб стоїть;
З-під коріня того дуба
Криниця дзюрчить.
Дзюрчить–біжить криниченька,
Наповня ставок;
Над тим ставком похилився
Вишневий садок.
Похилая хатиночка
З садка визира;
В тій хатинці проживає
Бабуся стара.
Сама собі, як мизинець,
Кругом гай шумить.
Полягла трава висока:
Нікому косить.
Чий же то в траві високій
Протоптаний слід?
Носять діти-унучата
Бабусі обід.
Як водиця із-під дуба
У ставок біжить,
Так бабуся з маленькими
Дітьми бубонить.
Стояла серед села заквітчана зеленим садком хата. Жила там удова з трьома дітьми: сином та двома дочками.
Бідувати сиротам не довелося, бо батько тої семї був чоловік заможний і зоставив їй чимало добра усякого.
Підріс син. Мати оженила його і дала йому усього на господарство. І став жити він в добрі та ще більше добра набувати. Підросла й дочка старша. Мати віддала її аж у друге село і теж дала за нею добрий посаг.
Осталася у матері одним одна молодша дочка.
Добра се була дитина, і славна та хороша виросла дівчина з неї. Мати було не натішиться своєю дочкою.
Оддала й її мати заміж, і стала вона жити на свойому господарстві.
Коли се трапилось несподіване лихо. Сталась пожежа, все добро згоріло, чоловік її на тій пожежі застудився і вмер, зоставивши вдову-сиротину з дітьми дрібними.
Плакала-плакала сиротина, та плачем лиха не збудеш.
Дуже мусила вона надриватись у тяжкій праці з ранку до вечора, та про те доводилось таки бідувати гірко; ледве-ледве з голоду не умірала вдова разом із дітками своїми.
