Не так жилось старшим братові та сестрі. Всього у їх було доволі, і жили вони, не знаючи тяжкого клопоту про шматок хліба насущного. З великого достатку часто справляли вони всякі учти та бенкети.
Ото раз заходився брат робити бенкет великий.
От міркує він собі:
„Виорю я ниву широкую
Та посію хмелю високого,
Та наварю меду солодкого.
Та заріжу вола рогатого,
Та запрошу роду багатого“.
І почали вони радитись вдвох з жінкою, кого їм покликати на бенкет той. Згадали і обох сестер.
От і каже брат:
„По багату сестру коней пошлю.
По вбогу-небогу перекажу.
Най багата сестра кіньми їде,
А вбога-небога й пішки прийде“.
Прибули обидві сестри на бенкет до брата. Багата приїхала на братових баских конях, в пишному та роскішному убранню, а бідна ледве пішки дочимчикувала у старій, латаній свитині.
І честь обом сестрам не однакова була. Багату радісно зустрічають, любо вітають та приймають, а на бідну ледве завважають:
Багатая сестра у кінець стола,
А вбога-небога аж коло порога.
Багата сестра мед-горілку пє,
А вбога-небога дрібні сльози лє.
Та й справді прикро було удові. Були вони рідні, колись вони однаково любилися, а теперь одне багатства так розрізнило їх! Думала вона знайти тут рідну ласку та пораду, думала хоч трохи розважити своє бідування лю-
