— Га, так! — скрикнув ведмідь. — Ти мені ще грозиш? Чекай же, я тобі покажу!
Та й за сим словом ведмідь ба-бах до криниці та й там і потонув. А заєць скочив що-духу до звірів і розповів їм, яким то способом він змудрував ведмедя і вибавив їх усіх від тяжкого нещастя. Не треба вам казати, яка радість запанувала в цілім лісі.
Ото раз, — розказував нам дядько, — пішов я з рушницею просто через поле до озера полювати на качок. Іду обміжком, попихкую собі люлечку. Аж гульк, — за гони од мене вискочив із пшениці заєць та й котить чим дуж просто на мене. Я присів: ну-ну, думаю собі, біжи, біжи, побачимо, що далі буде. Та й не спускаю з нього очей. Бачу: біжить сердега і не чує, що перед самісіньким носом лихо. От мій зайчик-лапанчик біг-біг, та як вискочить просто на мене. Отетерів з переляку і не тямить уже, чи бігти назад, чи перескочити через мене. Я ж сижу і ані чи чирк. Як не зведеться ж мій лапанчик на задні лапи, — сів, дивиться мені в вічі та: хрр-хрр!… Злякати тоб-то хотів, але я не витримав більш та так і покотився з реготу. Як отямиться ж він та як чкурне від мене в пшеницю!.. Тільки й бачив його…
— А чом же ви не стріляли? — спитали ми дядька.
— Пожалів: такий він кумедний та милий здався мені… А до того й не час ще було зайців бити.
Була собі лисичка та зробила хату та й живе. Прийшли холоди, лисичка змерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Прибігає до одної баби та й каже:
— Здорові були, бабусю! Позичте мені вогню, я вам од- служу.