²⁴² Мова йде про Анну Алоїзу Острозьку. Вислів «На їх місці» стосується її двох братів — Костянтина Адама (див. звістку літопису під 1618 роком) і Івана (Януша), про якого говориться у звістці під 1619 роком (див. звістку Львівського літопису під 1636 роком, вище, стор. 115; П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 43—44) — 134.
²⁴³ Так називалося легке кінне військо, що утворилося з загону польського шляхтича, відомого «наїзника» — авантюриста Лісовського-Яновича Олександра Іосифа, який чинив свої розбишацькі напади на російську територію в 1608—1616 роках. Після смерті Лісовського, яка трапилася в 1616 році, його загін повернувся в Польщу, де чинив наїзди переважно на тамтешнє українське, білоруське і російське населення («Лисовский», «Лисовчики». — Энциклопедический словарь, т. 34, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 739, 740; С. Ф. Платонов, Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI—XVII вв., стор. 269, 273—275, 280, 300—303, 309; М. Dzieduszycki, Krótki rys dziejów i spraw Lisowczyków, Lwów, 1843) — 134.
²⁴⁴ Тобто після 6 січня — 135.
²⁴⁵ В 1619 році великий піст починався 8 лютого — 135.
²⁴⁶ Зі смертю в 1618 році Костянтина Адама Олександровича Острозького і в 1619 році Івана (Януша) Олександровича Острозького, а також Януша Василій-Костянтиновича Острозького, краківського каштеляна, який помер у 1620 році, не залишивши після себе синів, припинився по чоловічій лінії рід князів Острозьких. Всі володіння Острозьких перейшли до Владислава Домініка Заславського, внука Януша Василій-Костянтиновича Острозького по дочці Єфросинії, на якій був одружений Олександр Янушович Заславський. В 1656 році помер Владислав Домінік Заславський, а в 1673 році помер його єдиний син Олександр Януш, зі смертю якого припинився по чоловічій лінії також рід князів Заславських (П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 43—44, 61—62) — 135.
²⁴⁷ Див. коментар 84 — 135.
²⁴⁸ Ціна збіжжя визначалася за колоду — 135.
²⁴⁹ За іншими відомостями, Іосафат Кунцевич був страчений народом у листопаді 1623 року (П. Жукович, Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией (с 1609 г.), вып. 4 (1623—1625 гг.), стор. 69—104) — 136.
²⁵⁰ Похід коронного гетьмана С. Конецьпольського на Україну, а саме на Київщину, тодішній центр українського козацтва, з метою винищити його, відбувся в 1625 році (Воссоединение Украины с Россией, т. І, стор. 56) — 136.
²⁵¹ Див. коментар 51 — 136.
²⁵² Київський печерський архімандрит Єлисей Плетенецький помер 13 листопада 1624 року (С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. І, стор. 269—270) — 136.
²⁵³ Літописець стисло, але досить точно схарактеризував нестійкість Мелетія Смотрицького в релігійних питаннях, його вагання між православ'ям і унією. Однак М. Смотрицький був одним з найобдарованіших південноруських учених першої половини XVII століття. Його «Граматика словенськая», що була видана вперше в 1618 році у Вільні, відіграла видатну роль у поширенні руської писемності. Як єдиний придатний підручник з руської граматики для того часу, книга перейшла в Москву, де була перевидана в 1648—1721 роках. За цим підручником навчався М. В. Ломоносов. Для свого часу «Граматика» М. Смотрицького була прекрасною книгою, написаною зі знанням предмета і відзначалася ясністю викладу матеріалу («Мелетий Смотрицкий». — Энциклопедический словарь, т. 37, вид. Ф. Брокгауз, И. Ефрон, стор. 180—181) — 136.
²⁵⁴ Див. звістки Львівського літопису під 1630 роком, що являють собою найповніший і майже єдиний опис повстання українських селян та козаків проти польського панування на Україні, яке вибухнуло в цьому році, вище, стор. 105—111. — 136.
11—156
161
