²³³ В цей період Польща зробила нову спробу взяти Молдавію під свій вплив. З цією метою 1615 року, в самий розпал турецьких нападів на Польщу, польський уряд направив у Молдавію загін війська на чолі з Михайлом Вишневецьким і Самуїлом Корецьким. У битві біля села Татарень молдавсько-польські війська одержали перемогу над військами Томші і примусили його втекти у Волощину. Задум поляків мати на молдавському престолі свого ставленика вдався, бо господарем Молдавії було поставлено сина Ієремії Могили Олександра Могилу. Однак ця перемога виявилася лише ще одною образою, заподіяною Польщею Туреччині, внаслідок чого взаємини між цими двома державами значно загострилися. Не бажаючи терпіти на молдавському господарстві ставленика Польщі, турки направили в Молдавію своє військо. Цей похід турків закінчився розгромом і полоненням поляків, а Олександра Могилу було відправлено в Константинополь. В 1617 році турки відновили похід проти поляків, і після взяття турецьким військом фортеці Рашкова було підписано перемир'я, за яким заборонявся вступ польських військ у Молдавію, Волощину і Трансільванію (История Молдавии, т. І, стор. 221; С. Н. Палаузов, Румынские господарства Валахия и Молдавия в историко-политическом отношении, стор. 104—105) — 133.
²³⁴ Татари вторглися в Поділля і Волинь восени 1615 року. Польський уряд, зайнятий війною з Російською державою, спромігся лише розіслати королівські універсали з закликом до шляхти виступити проти татар, але ніхто на цей заклик не відгукнувся. Коронний гетьман С. Жолкевський, який в той час залишався в Польщі, не мав війська для боротьби з татарами. У королівській інструкції від 20 січня 1616 року на шредський сеймик з гіркотою відмічалося, що орда, не зустрічаючи збройного опору, прийшла в ту частину України, в якій вона давно не бувала, знищуючи все вогнем і мечем, забираючи в поганський полон багато християнських людей та захоплюючи величезну здобич (Жерела до історії України-Русі, т. VIII, стор. 166—167) — 133.
²³⁵ У римського папи Павла V — 133.
²³⁶ Див. коментар 21 — 133.
²³⁷ Під 1616 роком літописець зібрав звістки про Самуїла Корецького, що стосуються різних років. Вдруге Корецький потрапив у полон до турків 1620 року після битви під Цецорою (П. Т. Викторовский, Западнорусские дворянские фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и в XVII вв., вып. 1, стор. 200—203) — 134.
²³⁸ Гетьман С. Жолкевський, намагаючись демонструвати готовність польської армії дати збройний опір туркам, які загрожували вторгненням в Поділля, мобілізував місцеву шляхту і магнатів. Ця мобілізація торкнулася також Костянтина Адама Острозького (М. Грушевський, Історія України-Русі, т. VII, стор. 356) — 134.
²³⁹ 2 лютого 1617 року татарська орда під проводом калги Девлет Герея вторглася в Поділля. Гетьман С. Жолкевський, який мав у своєму розпорядженні всього сімсот чоловік війська, не міг протистояти татарам. Сили українських козаків теж виявилися недостатніми для того, щоб перегородити дорогу ворогові. Слідом за татарами на Україну рушило турецьке військо на чолі з Алімазором пашею. Всього на Україну вступило 30 тисяч турецького війська, 12 тисяч трансільванського (семиградського), така ж кількість молдавського війська та понад 20 тисяч татар. Основним джерелом для висвітлення цього нашестя ворогів на Україну є документи, писані С. Жолкевським. Автор Острозького літописця наводить дуже цінні додаткові фактичні дані про територію, яка зазнала нападу татар, і підкреслює, що вороги завдали населенню великих збитків (С. Жолкевський, Писання, стор. 247—248, 251, 305—311) — 134.
²⁴⁰ Костянтин Адам Олександрович Острозький — 134.
²⁴¹ Цей напад татар трапився, мабуть, 20 вересня, в день, коли православне населення відзначало пам'ять великомученика Євстафія Плакиди. В інших джерелах звісток про це вторгнення татар на Україну не знаходимо — 134.
160
