Всі побожні не помістилися сього дня в костелі, в бабинці була глота, решта стояла на цминтарі, що розстягався довкола храму, люди стояли аж ген, на сусідній луці. Тут розмовляли з великим оживленнєм; аж в остатній хвилі, вже перед самим розпочаттєм бопослуження, великий неспокій огорнув усіх: чи ґраф прийде, чи не прийде? — питав один другого. В тім якась стара жінка півголосом шепнула до сусідів:
„Се мусить бути мати. Бідна молода пані! Яка гарна, який солодкий вираз лиця!“
Всі очи звернулися на стежку, котрою наближалася молода жінка в жалобі. День був горячий, жінка відкинула отже назад довгий креповий воаль, відкриваючи принадне лице і ясні мягкі кучері, що висовувалися зпід капелюха.
Не звертала вона уваги на сю юрбу, думала про Седрика, тішилася, що його за хвилю побачить у костелі. Пригадувала собі, як то вчера тішився, коли приїхав до неї на своїм гарнім конику. Так просто тримався в сідлі, такий був гордий і щасливий! Хоч так була занята своїми гадками, замітила таки пані Ерель, як усі люди, зібрані перед костелом, вдивлялися в неї, пізнала, що її поява викликала в них велике вражіннє.
Наперед жінки, побіч яких переходила, почали з пошаною поздоровляти її, одна за другою повторяючи привіт, що його уживають селяни в Анґлії.
„Нехай Бог благословить вас, майлєді!!“ Мужчини здіймали шапки й капелюхи, похиляючи перед нею голови з такою почестю, мов би була королевою. Спершу счудували її і збентежили сі почести. Скоро однак догадалася, що відносяться вони до матери малого льорда наслідника. Спале-
