від коли жию на світі, а він славний від давних літ. Пан Гобз каже, що його назвиско вічно жити буде“.
„Перший ґраф Дорінкорт дістав свій титул перед чотириста роками“ — сказав пан Гевішем поважним голосом.
„Чи дійсно так?“ — закликав Седрик — то гарний протяг часу. Чи згадували ви про се Любунці? Їй би се певно було мило чути. Скажемо їй се, як верне, вона дуже любить слухати такі цікаві річи. А що він такого великого зробив, що ґрафом зістав?“
„Кілька ґрафів“ — говорив дальше правник, — „помагало королям правити краєм. Инші знов вславилися хоробрістю і геройськими подвигами на боєвищах“.
„І я рад би піти їх слідами!“ — скрикнув Седрик — „татусьо був також жовніром і певно хоробрим. Татусьо мусів бути похожий на Юрія Вашінґтона; може се й тому так Господь Бог справив, що сей титул ґрафа перейшов на нього; він носив би його достойно, коли б жив. Дуже се мене тішить, що ґрафи славляться хоробрістю, бо хоробрість се гарна річ! Перше, коли я був іще малий, боявся лишитися сам у кімнаті без світла; але як я почув про Юрія Вашінґтона, про його хоробрість, про хоробре військо американське, що служило під його розказами, то позбувся сеї поганої привички“.
„Є ще одна велика користь, яку дає становище ґрафа“ — говорив пан Гевішем поволи, з притиском, бистро глядячи, яке вражіннє зроблять на хлопця його слова — „ото ґрафи звичайно непомірно богаті“.
„То гарно“ — сказав Седрик із простотою — „я хотів би бути богатим“
