— Є в тебе сірники? Нема? Ну, то в мене є. Стій, Васю, в тебе-ж і кізяків нема. Я тобі зараз спустю і сірників, і кізяку. Стій, Васю, я зараз. Ми її, чортову душу, звідти викуримо.
Васько не сперечався. Чи думка Задьори видалась йому такою дотепною, чи вже знеселився вкрай, але рука з палицею йому опустилася. Він почав утиратися од поту, чухатись, а потім присів біля стіни, ухопившись одною рукою за шворку, а другою затуливши голову від сонця, і заплющив очі.
Задьора тимчасом назбирав кізяку за кущами, склав їх у купку, примостив між ними коробочку з сірниками й підліз до краю провалля.
— Васю! Чуєш? Ану, одвяжи від себе на хвилину шворку. Чуєш, Васю?
Васько пошарпав шворкою, — значить чув.
Задьора аж чухався од нетерплячки. І як воно зразу в голову не прийшло викурити її звідти?
А коли Васько крикнув знизу, як було спущено кізяк з сірниками «є!» — Задьора бігом перебіг на ріжок провалля и майже до половини висунувся над ним, щоб краще стежити. І вниз дивитись чогось уже не так страшно було. Який там страх, коли йому така чудесна думка в голову прийшла? От якби тільки Васько як слід зробив усе, щоб дим ішов просто в нору!
— Васю, ти, знаєш, поклади трошки сухого бур'яну в саму дірку! Чуєш, Васю?
Васько обмотав себе знов шворкою. Він уже спочив і рухався бадьоріше. Взявши палицю в праву руку й притулившись всею спиною до стіни, він лівою рукою примостив кізяк і сухий бур'ян під діркою. Наклав і в саму нору трохи бур'янинок, щоб по них, як по трубах, ішов туди всередину дим. Підпаливши, він наготовленим віхтем з трави почав гнати вогонь і дим
