Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


дворянин, що таксамо здає свій маєток в оренду і або бє байдики в городі, або займається фінансовими чи промисловими спекуляціями, а на свою землю дивиться, як на побічний, додатковий доход. Цікаво між иншими, що власне ці два здеклясовані типи, що самі вже на землі не працюють, мають найбільший нахил вирішати »аґрарну проблєму« і своїми здеклясованими способами її вирішування вносять найбільшу колотнечу в середину хліборобського класу.

Оцей посідаючий власну землю і на своїй землі працюючий український клас хліборобський через ріжні історичні причини, про які тут говорити не буду, розбитий і ослабленний внутрі сильними економічними, політичними і національними антаґонізмами. Як їх усунути, як нам обєднатись, як витворити зо всіх нас хліборобів таку міцну скелю, об яку всі ворожі наскоки розібються і на якій держава та нація наша побудується, це справа нашої щоденної громадської політичної праці. Теоретично обговорити це маю надію в однім з дальших листів. Тут зазначу тільки провідні лінії, поскільки вони для зрозуміння нашої політичної »орієнтації« потрібні.

Усуненя внутрішнього антаґонізму економічного між бідним і багатим хліборобами — це завдання будучої аґрарної реформи і аґрарного законодавства. Вони, на нашу думку, мусять спіратись на оціх трьох китах: 1. Земля українська дана Богом Українській Нації не на те, щоб ми собі взаємно ізза цієї землі голови розвалювали, нею спекулювали, або щоб на ній усякі »міжнародні банки« чи инші посідачі »закордонних валют« могли буряковими ґешефтами займатись. Дана-ж вона нам на те, щоб ми на цій своїй землі найкраще й найрозумніще — по Божому — своє життя владнали. Чим хто з нас більше української землі має силу посідати, тим більші обовязки мусить він, відповідно до своєї більшої сили, і супроти Держави Української, і супроти цілої Нації Української, і супроти місцевої громади мати та виконувати. Тому кожний властитель землі мусить перш за все свою власну індивідуальну силу та здатність хліборобську (а не силу свого гроша, свого капіталу) доказати і наколи він хоче землю за собою задержати, то він сам особисто мусить на ній хозяювати, сам особисто своє хозяйство орґанізувати. Задержати-ж цієї землі матиме він право стільки, скільки йому, відповідно до його індивідуальної сили, здатности й потрібности, місцеві хліборобські орґани самоврядування під контролем Держави присудять. Тільки розвязання аґрарних антаґонізмів на місцях і по принціпу індивідуальному, а не в центрах по принціпу еґалітарному, оздоровить хліборобський клас, викине з нього всякі паразітарні та спекулянтські елєменти; багатших хліборобів примусить бути потрібними й користними громадянами, а не кольоністами »помещиками« — у бідніщих же хліборобів знищить землехапство і зненависть до »панів« тоді, коли вони побачать, що з більшим посіданням землі звязані більші державні, громадські й економічні (більш інтензивна культура і т. д.) обовязки. Законна ліквідація всякої паразітарної земельної посілости і наложеня на всіх властителів землі державних, громадських і економічних обовязків пропорціонально до їх індивідуальної здатности й сили — по принціпу: кому більше дано (землі,