Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/242

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


иншої аристократії, а певними сталими формами матеріяльного життя і расових прикмет, що скрізь і завжди йдуть в парі з даним методом орґанізації аристократії і з даною восприїмчивостю на цей метод з боку пасивних мас. І тут ми бачимо, що так само, як дуже обмежені, при всій ріжнородности їх приміненя, єсть фізичні здібности людини, так само, або може ще більше, обмежені її здібности громадські. Які форми не придумували-б і не творили люде для свого громадського життя, всі вони зводились і зводяться до цих трьох тільки основних типів. Або дана людська громада — при низькій стадії матеріяльної культури — творить нездиференціовану і не поділену на класи юрбу, де одиниця знаходиться в повній залежности од цієї юрби і де безкласовою, нездиференціованою пасивною масою править така сама безкласова і нездиференціована активна меншість. Або в даній громаді — паралєльно зі зростом матеріяльної культури — появився вже поділ на орґанічні, переходячі з покоління в покоління класи, і одиниця знаходиться там в повній залежности од свого класу, а взаємовідношеня між активними і пасивними елєментами опреділяється їх класовою приналежностю і становищем, яке вони займають в своїх класах.[1] Або врешті, паралєль-

  1. Підкреслюю, що під класом розумію не якесь випадкове зборище зовсім ріжних по свому походженю людей, хвилево обеднаних в одну ґрупу на підставі хвилевого стану їх кишені; відповідно до того чи вони »багаті« чи »бідні«, чи мають багато чи мало грошей. В той спосіб »клас« розуміє демократія і під її пануванням взаємовідносини між отакими демократичними »класами« полягають в тім, що багаті бороняться від бідних при помочі куплених аґітаторів, яких поборюють во імя інтересів бідних инші аґітатори, котрих ще допіру треба купити. »Тут вічний рух і зміни. Вчорашній пролєтар сьогодня зробився капіталістом. Міліонер, в наслідок нещасливих комерційних операцій руйнується і обертається в пролєтаря, »бувшого чоловіка — так пише, захоплений оцим видовищем, український оборонець демократії п. І. Мазепа, член с.-д. партії, яка репрезентує оцей, в демократичному розумінню — пролєтарський клас »бувших людей«, що при щасливій комбінації можуть зробитись капіталістами. З таким демократичним толкуванням »класу« — дійсні класи не мають нічого спільного. Клас, в дійсному значінню того слова, в якому я його скрізь і вживаю — це орґанічний колєктив однаково працюючих, звязаних спільною традицією, фізично і духово споріднених між собою родів-семейств. Завдяки оцьому орґанічному сполученю, йому вроджені певні стихійні хотіння, що переходять з покоління в покоління, доки даний клас не розложиться і члени його не здекласуються. Орґанічність, сталість і дідичність характерних ознак кожного здорового і нездеґенерованого класу, засадничо одріжняє клас од демократичної партії, чи охлократичної секти, які складаються з випадкових, органічно між собою нічим не звязаних, ріжнородних елєментів. Оце поясненя, як і взагалі мої »Листи«, адресовані тільки до тих, хто дійсно хоче знайти правду громадського життя і хто тому до слова — знаряддя оцього шукання — відноситься серіозно, з повагою. Берегтись »словоблудія« особливо важно в часах панування зарази демократії, яка зі слова, з понятть, робить так, як і зі всього, предмет безсоромної спекуляції. Напр. вищецитований п. Мазепа єсть членом партії соціял-демократів, які себе іменують представниками пролєтарського класу, пропагують диктатуру цього класу, і як представники цього класу кандидують до влади. Але, коли їм треба побивати членів хліборобського класу, то цей самий с.-д. п. Мазепа пише, що ніяких класів тепер не може бути, що »з упадком натурального хозяйства замість політичної боротьби станів або класів стає можливою лише боротьба партій« і що поворот до класів в умовах капіталістичного розвитку це реакційна видумка українських монархістів. (І. Мазепа: Большевизм і окупація України, 1922 р., ст. 104 і д.)