Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/243

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


но з розкладом високої матеріяльної культури, розкладаються класи, увільняється з під їх впливу демократична »свобідна« одиниця і хаотичним конґломератом пасивних одиниць править, обєднаний в часові і випадкові політичні партії, хаотичний конґломерат одиниць активних.

Инших форм взаємовідношеня між активними і пасивними елєментами нації не буває. Бо коли наприклад в якійсь охлократії появився паралєльно (підкреслюю: паралєльно, а не: під впливом) з розвитком матеріяльної культури, хоч один сильніщий од инших, продукуючий і войовничий клас, то така охлократія заміняється класократією, в якій зпочатку може бути тільки два класи, а згодом, знов таки паралєльно зі зростом матеріяльної культури, може наступити дальша диференціяція на нові класи. Так само, коли паралєльно з розкладом високої матеріяльної культури починається розклад класів та визволюваня свобідних, незалежних і нічим необмежених демократичних одиниць, то взаємовідношеня між активними пасивними елєментами в даній нації буде тільки демократичним, бо коли б задержався був там хоч один сильний орґанічний клас, то задержалась би і сама класократія, а як би матеріяльна культура була вже вся знищена і дана нація була повернута в примітивну юрбу — то наступило б замість демократичного — панування охлократичне.

Врешті, прийнята мною класифікація, як класифікація по поняттям найширшим, містить в собі і всі инші можливі класифікації по поняттям вузчим. Згадана вище теократія — правління очевидно не самого Бога, а тих, що правлять іменем Бога, — так само як і деспотія — правління очевидно не одного, а тих, що правлять іменем одного — це дві форми одної і тієї самої охлократії, при якій, як про це буде мова далі, влада завжди необмежена і завжди влада світська та духовна сполучені в одній правлячій верстві. Оліґархія — це по суті порожній звук, бо скрізь і завжди править меншість, бо навіть в найбільше »ідеальних« демократіях, теоретична влада більшости виконується фактично не цією пасивною більшостю, а тільки вибраною нею меншостю) найбільше рухливих, найбільше активних і найбільше спритних в виборчій аґітації панів послів. Коли ж взяти за підставу класифікації форми правління, то наприклад монархія (форма правління одним, дідичним головою держави на чолі) може бути охлократична (самодержавна), класократична (правова, обмежуюча і обмежена) і навіть демократична (парламентарна), як що вона сполучена з демократичним способом т. зв. »народнього« представництва. І ці три форми монархії так само не тільки між собою ріжні, але і собі протилежні, як протилежними собі являються охлократичний, класократичний і демократичний методи орґанізації. Врешті республіка — форма