Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/314

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


першого в новітній історії може служити історія »собіранія« Росії та Франції їхніми центральними охлократичними державними апаратами; прикладом другого — історія жакобінців, Наполєона, большовиків і т. д. Звичайно всяка охлократія зпочатку буває »ліва«, а перемігши, стає зразу »права«.

Але »права« чи »ліва«, зовнішня чи внутрішня, абсолютистично-монархічна чи абсолютистично-диктаторська і цезаристична, вона скрізь і завжди реакцийна, бо скрізь і завжди спірається вона на юрбу, на найбільше інертні і пасивні маси, на реальну а не на фіктивну, як в демократії, більшість. І моральний авторітет в очах цієї »народньої« більшости здобуває вона скрізь і завжди тим, що захищає цю народню більшість од всякого примусу до вищих форм матеріяльного і громадського життя, який може погрожувати їй з боку тієї чи иншої матеріяльно і громадсько творчої меншости. Вона береже всіма силами во імя »народу« його реакцийну пасивність, примітивність та інертність, роблячи це дуже часто при помочі теоретично найбільше »поступових« і революційних гасел. Примітивні, бажаючі якнайменше орати і сіяти, »люде татарські«, звільнені од примушуючих їх до цієї інтензивної оранки »своїх князів« (чи як казала Цариця Катерина »маленьких тиранів«) — це опора влади всіх охлократій, будь вони репрезентовані »татарами« зовнішніми, чи »татарами« внутрішніми. Оця оперта на пасивности та інертности »народніх« мас реакцийність всякої охлократії, одріжняє її, як од необмежено поступової та ліберальної демократії, так і од консервативної але не реакцийної — од обмежуючої творчий порив аристократії степеню восприїмчивости пасивних мас, але не винищуючої цього аристократичного пориву во імя пасивних мас — класократії.

Орґанізація всякого охлократичного завойованя — правого чи лівого, зовнішнього чи внутрішнього — завжди пристосована до нападу, до експанзії, починаючи від його політичних методів, про які мова дальше, і кінчаючи навіть такими другорядними ознаками, як наприклад зброя. Вона у охлократів складається переважно зі знарядів офензивних (піка, шабля, перевага легкої кавалєрії, револьвер, бомба і т. д.), і мало має в собі засобів дефензивних (панцирі, щити, шоломи, окопи, міцна піхота, тяжка »панцирна« кавалерія, т. зв. по сучасному »орґанізація тила« і т. д.), які знов переважають завжди у войовничої, але разом з тим осілої, — не кочовничої і тому більше оборонної, ніж нападаючої — класократії.

Численність жовтих типу охлократичного в порівнанні з чорними завжди дуже мала. Коли брали пропорціональне відношеня між жовтими і чорними, між активними і пасивними елєментами, між